Деколонізація чи деімперіалізація: чому термін “деколонізація” некоректний для України

“Деімперіалізація” як коректний термін для України: пояснює голова УІНП

Популярне нині поняття “деколонізація”, яке активно використовується в Україні з 2023 року, є науково неточним у контексті української історії. Таку думку висловив голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Олександр Алфьоров в інтерв’ю РБК-Україна.

Історична суб’єктність України: заперечення колоніального статусу

На думку Алфьорова, термін “деколонізація” був безпідставно запозичений з історичного досвіду 1950-1960-х років, коли відбувався розпад колоніальних імперій в Африці та Азії. Україна ж, за його словами, ніколи не мала статусу класичної колонії. Навпаки, протягом століть українські землі виступали як самостійний культурний та цивілізаційний центр, роблячи значний внесок у розвиток європейського та східноєвропейського простору.

“Ми перейняли цей термін із досвіду деколонізації Африки. Але, погодьтеся, ми не Нова Зеландія чи Австралія щодо Британської імперії. Навряд чи австралійські аборигени навчали англійців писемності, приносили їм релігію чи міську архітектуру. Натомість, ми навчали, ми були співтворцями, ми були суб’єктом”, – підкреслив голова УІНП. Він наголосив, що саме українці заклали основи освіти, релігійних інститутів та культурного розвитку Російської імперії. Тому розглядати Україну як звичайну колонію – означає недооцінювати власну історичну суб’єктність.

Алфьоров також звернув увагу на той факт, що навіть під час перебування українських земель у складі Російської імперії, українська еліта зберігала свою відокремленість. Існувало окреме “малоросійське дворянство”, подібно до дворянства Царства Польського, Фінляндії чи Грузії. Це свідчить про те, що Україна була суб’єктом із власною елітою, а не просто підкореною територією. Більше того, сучасна Росія, на думку Алфьорова, спирається на спадок давньоруської держави, яку він вважає середньовічною українською державою, та Золотої Орди. Отже, колоніальний наратив стосовно України є науково необґрунтованим.

“Деімперіалізація” як ключ до збереження національної ідентичності

Замість терміну “деколонізація”, голова УІНП пропонує використовувати “деімперіалізацію”. Цей термін, на його думку, точніше відображає процес звільнення від імперської спадщини, одночасно зберігаючи власні національні досягнення та культурну спадщину.

Основні аспекти “деімперіалізації” включають:

• Повернення імен національних діячів: Україна має право вважати своїми тих митців та науковців, які творили в імперських межах, але належать до української культури. Класичним прикладом є Микола Гоголь, який, незважаючи на написання російською мовою, залишається визнаним українським діячем.
• Усвідомлення різниці імперських досвідів: Важливо розрізняти досвід перебування під владою різних імперій. Наприклад, пам’ятники австрійському імператору Францу-Йосифу існують тому, що Галичина та Буковина під Австро-Угорщиною мали статус окремих коронних країв, на відміну від звичайних губерній Російської імперії.
• Системне очищення від імперських міфів: Деімперіалізація передбачає не просто зміну топонімів, а й глибинне викорінення імперських міфів про “спільну колиску” та “єдиний народ”.

“Деімперіалізація” – це термін, який правильно описує процес очищення нашого простору від імперського впливу, – підкреслив Алфьоров.

Варто зазначити, що 27 липня 2023 року в Україні набрав чинності закон “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, який офіційно використовує термін “деколонізація”. Однак, дискусія про більш коректну термінологію триває.